Народився Тарас Григорович Шевченко 9 березня 1814 року в селі Моринцях колишнього Звенигородського повіту Київської губернії (нині Черкаської області) у сім’ї кріпаків Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко (був третьою дитиною після сестри Катерини та брата Микити). Згідно з родинними переказами, Тарасові діди і прадіди були козаками, служили у Війську Запорозькому й брали участь у визвольних війнах та повстаннях в Україні XVII–XVIII століть. Ці повстання були жорстоко придушені, а нормальне суспільне життя на Черкащині, Полтавщині, Київщині, Брацлавщині, Чернігівщині порушилося на тривалі роки. Переважна частина місцевого населення була закріпачена і зубожіла.
Тому батьки Шевченка були кріпаками. Їх паном був магнат генерал-лейтенант Василь Васильович Енгельгардт – поміщик, що володів 50 тис. кріпаків і був власником близько 160 тис. десятин землі.
Через рік після народження Тараса родина переїздить із Моринців до Кирилівки. (1843 року Шевченко змалює хату в Кирилівці, де провів своє дитинство.)
Жили батьки в злиднях, багато працювали, щоб прогодувати сім’ю, а вона була чималенька – п’ять сестричок Тарасових і двоє братів. Звали їх так: старші – Катерина та Марія, брат Микита, молодші – Ярина, Марія, брат Йосип. Старша сестра Катерина була майбутньому поетові за няню.
З дитинства Шевченко був допитливим, любив малювати, співати. Одного разу малий Тарас пішов шукати «залізні стовпи, що підпирають небо», і заблукав у полі. Чумаки, зустрівши хлопця, забрали його з собою і ввечері привезли до Кирилівки.
Восени 1822 року Тарас Шевченко (у восьмирічному віці) почав учитися грамоти в місцевого дяка Совгиря, а потім батько віддав сина до школи, до кирилівського дячка-вчителя Павла Рубана.
Тарасові було дев’ять років, коли від тяжкої праці й злиднів (1823 р.) померла мати. Батько одружився вдруге на Оксані Терещенко. Мачуха мала трьох своїх дітей, тому не дивно, що вона недолюблювала нерідних дітей, ставилася суворо до Шевченка, а часом і жорстоко. З того часу життя в хаті стало нестерпним.
Єдиною людиною, яка ставилась до Тараса з розумінням і співчуттям, була його сестра, Катерина. Але після того, як вона вийшла заміж за Антона Красицького — селянина із Зеленої Діброви, її підтримка закінчилася.
Шевченко часто чумакував з батьком. Бував у Звенигородці, Умані, Єлисаветграді (тепер Кіровоград).
Коли ж через два роки від тяжкої праці на панщині (1825 р.) помер і сам батько Тараса, то хлопець пішов у найми. А йому тільки виповнилося 12 років. Почалося доросле життя, несправедливе та жорстоке …
Мачуха зі своїми дітьми повернулася до Моринців, а малий Шевченко, залишившись сиротою, деякий час жив у дядька Павла, який став опікуном сиріт.
Згодом майбутній поет іде школярем-попихачем до кирилівського дяка Петра Богорського. Там Тарас носив воду, опалював школу, обслуговав дяка, читав псалтир над померлими й навчався далі. Його життя було постійно напівголодним, бо шкільний дяк виявився п’яницею і змушував його красти. Не стерпівши знущань Богорського, Шевченко втік від нього й почав шукати у навколишніх селах учителя-маляра.
А Тарасові дуже хотілося вчитися. У нього рано прокинувся хист до малярства. Шевченко з самого народження любив писати і малювати. У дитинстві він часто ховався в бур’яни і на маленькому клаптикові паперу складав вірші або малював.
Кирилівка, де народився майбутній поет, була оточена селами, де жили місцеві богомази, що малювали ікони. Шевченко майже всіх їх обійшов, шукаючи, хто б з них міг взяти його в учні.
Отож з Кирилівки малий Шевченко тікає у Лисянку до диякона-живописця, а згодом – у село Тарасівку до дяка-маляра, але той відмовив йому.
1827 року Тарас наймитує у кирилівського священика Григорія Кошиця. Із ранніх років він цікавився народною творчістю, у дяків навчився читати й писати.
Утративши надію стати малярем, Т. Шевченко повертається до Кирилівки й пасе громадську череду. Там зустрічався з Оксаною Коваленко. Цю подругу дитинства Тарас не раз згадує у своїх творах. Їй присвячено вступ до поеми «Мар’яна-черниця».
Після невдалих спроб, знайшов-таки Шевченко маляра у с. Хлипнівці, який протримав його у себе два тижні, щоб запевнитися, що хлопець дійсно має велику охоту до малярства, і вже навіть був згодний взяти його в науку, та, на жаль, не зважився зробити це без панського дозволу. Шевченко повинен був звернутися за дозволом до свого управителя. Старий поміщик Василь Енгельгардт помер, і село Кирилівка на той час стало власністю його сина — Павла Енгельгардта. Новий пан набирав собі челядь. На той час Шевченкові було вже чотирнадцять років. Управитель забрав Тараса й послав його до пана, рекомендуючи хлопця вдатним на маляра. Але пан не звернув на це уваги і зробив його спочатку кухарчуком, а потім – козачком. Таким чином, замість учитися малярству, Т. Шевченко потрапив у козачки, і восени 1829 року разом з дворовими кріпаками Енгельгардта він виїхав до Вільно, де вперше мав можливість познайомитися з великим містом, з польською культурою.
Це була нудна робота: цілими днями чекати, поки господар забажає люльку чи склянку води, яка стоїть поряд з ним на столі. Нехтуючи забороною, Тарас таємно перемальовував картини зі стін панського будинку. За це його одного разу дуже покарали. Це було 1829 р. Пан поїхав на бал 6 грудня, а Шевченко повинен був чекати, поки той повернеться. Щоб не гаяти часу, хлопець узявся копіювати луб’яний портрет козака Матвія Платова і не дочув, коли пан повернувся. Енґельґардт не тільки міцно поскуб його за вуха, але на другий день звелів ще відшмагати його різками на стайні.
Та захоплення живописом не проходило, а навпаки збільшувалася з кожною хвилиною. За цю пристрасть Шевченко ще не раз отримував «по шиї» від свого хазяїна. Втомившись лупити Тараса, пан нарешті сам переконався у неабияких здібностях кріпака і в тому, що краще мати вдалого власного маляра, ніж невдалого козачка, і вирішив віддати Шевченка в учні до майстра Яна Рустема вчитися на «кімнатного живописця».
Цей Ян Рустем, учень Норблена, був досвідченим портретним малярем, професором малярства у Віденському університеті, а ще людиною щиросердечною, прекрасним учителем, що з любов’ю ставився і до своєї роботи, і до своїх учнів.
Незабаром Енґельґардтові довелося переїхати до Варшави. Рустем, що вже побачив талановитість Тараса, звернув на це увагу пана, порадив йому у Варшаві дати хлопця в учні до маляра Франца Лампі, що Енґельґардт і зробив. Але недовго довелося Шевченкові користуватися порадами таких малярів, як Рустем або Лампі, — у кінці 1830 року або з початку 1831 р. пан переїхав до Петербурґа.
Немає коментарів:
Дописати коментар